Доброго дня, шановні читачі.
Навіть не знаю з чого почати…В голові суцільний безлад. Я навіть більше скажу – там каша. Думки, переживання, приховані емоції – головні її інгредієнти, залиті меланхолічним настроєм і проварені на повільному вогні зневіри. Замість спецій і приправ – гіркий відчай і солоний сум. Здається, що мені не вистачить слів, папера і запасів чорнила у ручці, щоб описати все те, що відбувається у моєму власному світі….
Життя – це зебра, фортепіано…Чорні і білі полоси…Та де там?? – це чорний квадрат Малевича… Втікаючи від одного кутка, потрапляєш в інший…Б*єшся щосили об його стінки руками, ногами, намагаєшся видряпатися за його межі, але все марно…Жодного проблиску світлої фарби…
Всі повторюють (чи то з ввічливості, чи дійсно для підтримки): “Варто лише почекати і чорна полоса стане щасливою смугою”. А скільки ж доведеться чекати? Місяць, два…рік, а не дай Боже ціле життя??? Ціле життя чекати, що стане легше, що пощастить…Звичайно, Всевишній посилає нам колючі випробування не без причини – хоче перевірити нашу життєву витривалість, сміливість, силу…А якщо я провалю цей іспит?? Що тоді буде зі мною? Буду коротати дні в сірій самотності, без омріяної роботи, буду ніким – невдахою хіба що…
Думки..Думки…Ви доводите мене до божевілля…
Раджу, відпустити на якийсь час ті думки і просто відпочити, розслабитися. Треба довіритися життю. Віддатися на його поруки. Ну, і що ми посилаємо іншим, те часто отримуємо самі. Про це треба пам'ятати. БІльше добра іншим, прийде добро і до нас (це я і собі говорю). Бажаю вирулити на добру дорогу, знайти потрібну людину і мати омріяну роботу.
*Марічка* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за такі теплі і щирі слова) Завжди прислухаюсь до Ваших порад-безмежно Вам вдячна
Навзаєм 
