|
Хто проситиме – я не зможу
Ні забути, ні вберегтись,
Не покається раба божа,
Не покається…й не молись…
Ти прости мені, мамо, вічність я
Обіцяла свою йому
І десяте, і перше, й останнє життя –
Тепер просто у ньому тону…
Хто проситиме – не відречуся. Ні
За що – я іду за ним,
І хай все навколо пала у вогні –
Я іду за своїм. Живим
І гарячим потоком буду сама,
Стану сильною, мов вода,
Недарма я ходила у ліс крадькома,
На світанку, як молода
Розпускала – що гілля – ті довгії коси
І дивилась далеко ген:
Я вже знала тоді, що прийде – не попросить –
Завоює, як Карфаген.
Відчайдушно душа так жадала, прагнула
І благала про зустріч часів,
Я, крім нього невпізнана, мовчки, зав’язана,
Чула крик, та не знала слів…
І втікаю до нього навіки від іншості,
Я втікаю за ним без мостів,
Від цієї бундючності, скупої сірості,
Від брехні і псевдознавців…
Хто проситиме – не відречуся, ні:
Я до нього – на хвилях лісів…
ID:
610283
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 29.09.2015 23:56:42
© дата внесення змiн: 29.09.2015 23:56:42
автор: makss
Вкажіть причину вашої скарги
|
