Чорнила мокрого світання розплилися голубим.
Одного разу під моїм вікном
Крони дерев зірвались пташками,
Що тримались по двоє:
Вранці це здалось мені солодким сном.
Реальність виявилась гіршою,
Хтось відверто поряд прагнув тиші.
Хтось лаявся на звуки стуку свого серця,
І спогади ворушив,що ретельно були стерті.
Трава обіймає мене, затуляє очі,вуха,рот -
Я всього лиш кружляю над маревом,я не досягаю висот.
