Вона просто любила весну,
Він - дощі, осінь і холод.
Ненавиділа почуття словесні,
Він - себе, коли був не поряд.
А вона постійно кудись тікала,
Залишивши прочинені вікна.
На столі чашку кави лишала,
І була так йому необхідна.
Йшла кудись від нього подалі,
Хоча і сама не хотіла цього,
Постійно чекала його на вокзалі
А він ні разу туди не прийшов.
Так щодня, щотижня і місяця...
Врешті-решт, розірвалось усе.
Він ніяк не зумів прийняти рішення,
Хоч, кричав: "тебе я люблю понад усе".
Ось така банальна історія,
І смішною комусь здається,
Кохання - не правило й не теорія
Роби усе, що підказує серце.
Не соромся йти за людиною
Не варто боятися бути їй непотрібною
Може, там, за її тендітною спиною
Бажання ховається -
на вчинках
відчути себе
необхідною.
24.07.15
дякую 
