Коли наодинці з тобою сиджу,
Не маю часу щось спитати:
Твій погляд, неначе слуга, стережу,
Думки намагаюсь вгадати
Раніше, ніж ти їх запалиш в очах,
Проґавлю цю мить – не пробачу;
Слова ці, як іскри, як бій на мечах,
Я сам собі їх розтлумачу,
Лиш тільки почую й побачу.
Ця річ не тр́удна і не н́ова,
Кохана моя! ці два слова:
Люблю тебе, люблю…
Згораю в цій потребі…
Коли з тобою буду в небі;
І поруч з нами ці слова,
Написані в твоїх очах
Мелодія в віках жива -
Вона в простих речах.
Я її чути дуже хочу
Від ранку до самої ночі
Та і вночі її співаю
Її всім серцем відчуваю,
Бо, я кохаю, я кохаю!..
Ця пісня без кінця, без краю!...
Оригінал Адама Міцкевича
Dwa słowa
Gdy sam na sam z tobą siedzę,
Nie mam czasu o nic pytać:
Patrzę w oczy, ustek śledzę,
Chciałbym wszystkie myśli czytać
Wprzód, nim w oczętach zaświecą;
Chciałbym wszystkie słówka chwytać
Wprzód, nim od ustek odlecą;
I nie potrzeba tłumaczyć,
Co chcę słyszeć, co zobaczyć.
Rzecz nietrudna i nienowa,
Moja luba! te dwa słowa:
Kocham ciebie, kocham ciebie.
Innego nie chcę widoku,
Kiedy z tobą będę w niebie;
Tylko niech te dwa wyrazy,
Napisane w twoim oku,
Odbite po tysiąc razy
Widzę wszędzie wkoło siebie.
I innej muzyki w niebie
Nie chcę od wschodu jutrzenki
Słyszeć do zachodu słońca;
Kocham ciebie, kocham ciebie.
Dość mnie tej jednej piosenki
Z waryjacjami bez końca.