аж так,щоб поїзд зовсім не спинявся,
мов сам прибивсь під хвіртку споришем
(В. Затуливітер «Додому їдь»)
Прибитий поїзд споришем під хвіртку…
Ще вчора сніг—вже й розповзлись жнива,
і пам’ять зачепилась на одвірку
де в образі розтанули слова.
Він мчав туди…І різав груди вітер,
солодкий спомин,щем далеких літ,
де ще малим хлоп’ям Затуливітер
одержав крила в долі,на політ.
Глибокий погляд із прицілом в душу
талант і книги—весь нажитий крам.
В тій глибині знайти притулок мушу
без статусу приреченим словам.
