Ми різнобічні з тобою, ти знаєш
Я дуже ніжна натура, здається.
Але чому ти мене кохаєш,
Коли навколо юрба ціла в`ється?
Коли спиняють мене ліві люди,
З таким питанням за спиной, дурним:
Чому сама я ходжу, наче чудо
З обличчям трошки на вигляд сумним?
Мабуть тому, що тобі всерівно
На мої очі глибокі з криниці.
Ти іншим паннам, вклоняєшся рівно,
Вони летять до теб́е, немов птиці.
А я стою собі, зовсім розбита.
В очах іскряться образи, гріхи.
Твоєю пулею в серце, убита.
Ти пробачай, за щасливі роки.
Що я гойдала тебе, як дитину
Оберігала твої цінні сни,
Що я була в саму гіршу хвилину,
Але чому ти забув, поясни?
Я без теб́е не загину, ти чуєш?
Не смію стати жахливим сном.
Ти, м́абуть, з іншою зараз ночуєш
Та зранку знову під м́оїм вікном.
