Дозволив і я .. ненавмисно отару погнала овець
На плечі твої пастися, впиватися млістю сердець
Дозволив і я.. ненавмисно у косах твоїх знайшла
Промінчик і тілом посіла між райдуг весни ожила
Дозволив і я.. ненавмисно поцілила з лука стрілу
У дзеркалі вмерли тіні і коні зтоптали скалу
Дозволив і я.. ненавмисно змішала і кров й молоко
З античності форму крісла і трішечки рококо..
А знаєш, Валю, це так чудово чекати.. Я обійшла всі одвірки пальцями і зрозуміла, що він тут..-у цих стінах, ось тут ми сиділи на підлозі серед цього пилу книжок. Ось тут він дивився на мене і говорив очима, а я не чула, я хотіла слухати як він читає твори. Ось тут він читав мені Шекспіра,
а я ні на мить не задумувалась, що це не є норма, це він так вправно шліфував той ключик до мого серця, А ця райдуга)) це світло вікон як двері у потойбічний світ, лише крок і ти за гранню...
Вір, що у серці камінь
Грайливий такий кусок
На вустах лише Амін Амін
І між нами стає місток
Я зараз уявляю тебе з животиком),губки надуті і спека, як ти витримуєш ту гарячінь,хоча-Валю,тут так гарно, зараз я вийду на вулицю, я опишу тобі, ранок-свіжий подих м*яти. Ось, я піду до озера.. Птахи скучили, Орест зробив тут альтанку, сказав, що скоро літо, а в альтанці вночі стільки комарів, що на мені після тих укусів не зостанеться живого місця, Орест як завжди, ти ж розуміш його тонку натуру. Ой, ці птахи. В се ж таки я їх люблю, вони можуть заспокоїти бурю ))це я вже знаю точно. Раніш вони соромились і тримались на відстані один від одного, тепер, коли я підходжу вони не кидаються в різні боки, він біля неї, він такий чорнопірий, а вона.. а вона така білогруда.Як день і ніч.Вона як пава спустилась з небес на хвилі вранішньою свіжістю м*яти. А він .. а він такий зоркий) нічний красень. Місячне сяйво у вранішньому Сонці.
А навкруги сосни, кучеряві павітрулі, ароматизовані наповнювачі вічно зеленої планети. І цвіт . Цвіт синіх пролісків і білих анемонів.Це не просто краса -це килим ніжності і вічного життя. Як добе чекати у такій красі свого чоловіка. Я мовчу вже про пісенний вернісаж.Зараз трохи притихли, а от о п*ятій ранку вони не просто співають.. вони заливаються співом. Сьогодні ми нікуди не поїдемо, ні в гості, ні у місто.
Валю, щоб оце зараз тут сидіти і грузити тебе цим спокоєм, я стільки перебила глечиків))умовно)) ти ж знаєш як вони у нас б*ються. Що глечики, у порівнянні з дорогою порцеляною, як згадаю, кожнюсінький день тарілка летіла у бездну, от така я характерна особа, це тобі не сумно вечеряти, в тебе там цілий гарем) А мені .. А мені так тоскно було, а розіб*ю щось, і вже камінчик усередині заграє, на щастя. От і повернулося щастя і я знову тут, як і раніш колихаю на грудях весну. Піду, моя золотенька, приготую щось смачненьке) а може не буду готувати, піду до того пилу століть) Сонце вже високо.. Там гарно в цей час.. Та й швидко він там спливає у чеканні.. Бережи пузяку і чоловіка не балуй.. Твоя..
Боже! Шукаю й для тебе слова..
ID:
577220
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.04.2015 15:43:37
© дата внесення змiн: 05.05.2015 00:04:37
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
