Не дочитала тебе, як не дочитую книги,
не почавши навіть другу половину.
Я б читала тебе в період відлиги,
відчувала б по тілу кожну краплину.
Не додивилась тебе, як не додивляюсь сни,
прокинувшись з напругою під двісті.
Я б дивилась тебе найлютішої зими,
гуляла б в мороз по рідному місті.
Не дописала тебе, як не дописую вІрші,
залишИвши рядки для безсонної ночі.
Я б писала тебе у глибокій тиші,
саме цього хотіла б і зараз так хочу.
Не доспівала тебе, як не доспівую піснІ,
загубившись на вічність в знайомому змісті.
Я б співала тебе у дні неясні,
заховала б від усіх в осінньому листі.
Не допила тебе, як не допиваю воду,
лиш скупо намочивши вічносухі гУби.
Я б навіть пила тебе із льодом,
вертілася б, коли до себе голубиш.
Не доїла тебе, як не доїдаю суп,
так і не торкнувшись ложкою до дна.
Я б їла тебе під час найстрашнішого сну,
і знала б, що прокинусь не одна.
Сама дочитаю, допишу, додивлюсь й забуду,
занадто багато залишилось «не».
Хоч і доїм, і доп’ю – голодною буду,
я лиш тобі довіряла «годувати» себе.
https://vk.com/a.o.poetry
