У світі лялкових структур, в розмитому кольорі очей та всіх фізичних форм. В емоційному поприщі за кожну роль у непроявленому кадрі всієї неповторної плівки, сперечаються різні види задоволень у одному виді «я». Руки довільно плескають пустоту, в якій очі тануть. В пустоті є глибина, тому блукати в ній можна довго, а можна зостатися і вічно, неповідомивши про це нікому. В ній світ, трохи містичний, з різними забаганками, і набагато приємніший, напевно тому що як правило нічний. Але і вдень він йде на користь. Цей світ навіть корисний, у ньому відновлюється наш королівський втомлений організм. Цей світ можливо і буде створений після закінчення нашого, тобто нам подарованого. І вже так багато з зовнішнього перейшло в ті сонливі палаци. Зовні лишаються злидні, непорозуміння, холодні батареї, вимкнений телевізор, стол на вечір знов нічийний. Сіль без меж на ньому, хоче бути прикметою хоть до чогось, а її не беруть до уваги. Її лише плескає вітер, який іноді залітає і торкається ніжно і переміщає хаотично, а вона не протии, чого ж лежати на одному місці і чекати. Чекати поки скажуть «о, а ми за неї посварилися, і не розмовлємо вже рік, тільки дивимося і і пускаємо слині». Політав вітер, заціпивши ще з краєчку, зовсім трішки книги, газети, і їх пил змішав з парою в минулому ароматних зерен. Зверху гірка кава в середині горілі смуги несподіваних прощань, з низу цукор. Хтось пройшовся і залишив на дні, на ньому, сліди, а на краю чашки форму губ, щоб цінили іноді їх красу. Або мокрою рукою на свіжому папері залишили свої тіні, теж щоб потім згадали зморшки на ній, і цінили їх. Такі моменти проявляються, потім, через сумлівні вітражі турбот.
Це вже пішов сценарій насищенний але без війни, як кровавої так і на відстані руйнуючої. Це вже пішли інші рядки, інші відрізки нічних стрілок. Години в різних фарбах. Небесні віддінки зливаються з озером, тепло ніг з шкірою темряви. Години такі, яких ще не було. За наступні секунди перегляду відроджуються моменти, а може і віддалені події життя з новим кінцем, з таким який доведе в будь якому випадку до оргазму самого себе. Уява настільки може збагатитися якщо їй не зав'язувати вузлики на всіх роздягаючих місцях. Але ж данний сюжет того і хоче. Явно пише «бути природнім у всьому», пише по всім вікнам, по всьому тілу, по всім заборам, дорогам і тощо. Якщо вже сором бере в житі популяризувати природу, то в своєму космосі та для незнайомих інших відвідувачів потрібно дарувати себе в справжньому вбрані і брати в замін недешеві моменти, цікаві та не спотворені для свого зору образи. Сни переплітаються. Йшов п'ятий провулок харазматичних ідей та обличь. І клятви чиїсь, як компліменти самому собі, звучать на зупинках. Це так люди прощаються? О який жах, аж соромно і навчити якось їх незручно, образяться ж, що ж залишається терпіти та слухати… А згадую з якого це відрізку життя, згадую і відчуваю, то тож мій голос. То мої недосвідчені думки. Вони так і залишилися невисказаними в слух, а то і добре бо в реальності хтось так би відреагував як і я на них у сні. Наступні ривки по світу, а це не так і далеко, по годинам приблизно інша вулиця, супроводжувалася запахами. Їх не було відчутно але було видно. На перехресті пройшли крізь один одного сни двох осіб. Осіб не визначених за місцем проживання і інших паспортних данних. На його п’яти смуговому шляху кадри переключалися з неймовірною швидкістью. На світлофорі з його сторони, блимав то жовтий, то інші згаданні з минулого кольори, ніби демонструючи свої вміння, багатозначемість, новітність, великий кругозір і неважливо чим то все нафаршироване. Не про те він думав, а що там взагалі думати. Чим більше маєш, тим менше віддаєш. А з її сторони палав червоний колір і вона вся така лежала у червоному… в цей момент вона створювала його портрет для себе, навіть не намагаючись згадати його. Вернутися на певну кількість сторінок назад і прочитати його ім’я та характеристику, знаючи що все те там є. А вона доробивши портрет, докинувши тих рис характеру які їй ну вже ніяк не до вподоби. Потім сіла в свій тихий вигаданий автомобіль і під місячний шепіт зірок, на беззвучному режимі поїхала на інший проспект, тривожити інших героїв, правителів свого недійсного мандрування.
ID:
538501
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.11.2014 14:30:41
© дата внесення змiн: 21.11.2014 16:02:25
автор: Максим Жембровський
Вкажіть причину вашої скарги
|
