Мій самотній корабель надії,
Що летить лазурним небокраєм…
Тут всі сни мої, бажання, мрії,
Що не здійсняться, напевно знаю.
Де мій берег? Де я зупинюся?
Де в реальності лишусь навіки?
Я побачити його боюся,
Але ж хочуть стомлені повіки
Милу землю поглядом торкнути,
Огорнути білі-білі квіти…
Та, напевно ж, хочеться заснути,
Щоб наснився берег, сизі віти…
Де ця казка, що життям і зветься?
Де життя, щоб казкою назвати?..
Острів! Та чому ж так серце рветься,
Наче щось не хоче відпускати?
Ні, мій кораблю, ти не причалюй,
Я не кину сна свого ясного…
Мріями я житиму й надалі,
Хай нема між них життя земного.
Кораблю мій, ти і є мій острів!
Ти мій берег, що в лазурнім морі,
Весь єдиний світ, єдиний простір,
А життя земні – яскраві зорі,
Що усе одно безслідно згаснуть!
І ніхто не в силах це змінити…
Ні, земне життя, що зветься «казка»,
Ти мене не зможеш зупинити!
Полетіли далі небокраєм,
Мій самотній кораблю надії.
Сни мої, я з вами залишаюсь…
Тільки тут мої здійсняться мрії.
2004
ID:
534348
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 03.11.2014 10:07:37
© дата внесення змiн: 03.11.2014 23:10:57
автор: diadiva
Вкажіть причину вашої скарги
|
