Дихав день звичайною ходою,
Я ішла, не знаючи для кого,
Дихав день душею молодою,
Що чекала грішного й святого
Почуття, незнанного раніше –
І знайшла, коли тебе зустріла.
Став мій світ відтоді значно більшим,
А душа ніяковіла, мліла
Від стискань – мене стискав за руку,
Від бажань – дівочих потаємних.
Дарував той день солодку муку
Для всіх мрій закохано-надземних.
Є воно – що з погляду одного,
Все стає так зрозуміло, ясно:
Що жила ти по цей день для нього,
Що життя для когось – це прекрасно!
Я той день крізь роки пам’ятаю:
Коли вперше взяв мене за плечі,
Відчуття – сто років тебе знаю,
Хоч зустрілись вперше ми, доречі.
Милий мій, собою я пишаюсь:
Бачу те, що інші пропустили.
Крізь роки пронести постараюсь
Почуття - долонями зігріли
Ми його: коли тримав за руку,
Цілував мої в тремтінні пальці.
Я не знаю кращого дарунку,
Як душа і тіло - в спільнім танці:
Тихий вальс і рокове звучання -
Бо життя мелодії міняє,
Та усе, дароване коханням,
Лиш закоханий із вдячністю приймає.
Я приймаю...
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я рада за Вас і за себе. За такою роботою, стаж в трудову не запишуть. Ну, і нехай! Адже на пенсію ніхто йти не збирається. Напевно, Ви зі мною погодитесь, що кохання з роками набуває нових тонких ароматів, як і вино: чим довша витримка - тим воно смачніше та дорожче.
Напевно, Ви зі мною погодитесь, що кохання з роками набуває нових тонких ароматів, як і вино: чим довша витримка - тим воно смачніше та дорожче.
))
