Коли на небі ще немає жодних снів,
Коли слова не зайві, але з ними бути лінь.
То зацвітає сміх на перекір сльозам,
Не стриманий потік, заповнений вокзал.
Тепер втрачає сенс той філософський зміст.
Що згас у голові від вічних полювань.
За що ця кара їм, за що вона мені,
Продовжуйте лунати прожектори ясні.
Давай замовимо політ. Давай покинемо чужі слова.
Давай замовимо лиш раз. На безліч днів.
Коли в ночі невидимі думки,
То ніби ангели, а може й не вони,
Стоять у черзі всі, та й поміж сірих стін.
Налийте їм усім. Весняний талий сніг.
Спочив він на плечі, від вільної нудьги.
Як птах на нього сів, як білий оберіг.
Не плач, це не біда, останій вихідний,
Прощай, сказати це як зрадити себе.
