По піску, як по океанських хвилях
Пливли за вітром твої кораблі -
Та зламані мачти і рвані вітрила
Прикували їх до землі.
Сірими тінями по жовтій пустелі
Мрії колишні ледве повзли.
Вигнані зрадники небесної скелі
Мойри ниточку не вберегли.
Вигорілі вірші та ненаписані строфи
Гниють у трюмах цих кораблів.
І ніхто не покине ці лімітрофи,
Ніхто не поверне свій дім.
Буде дим ховатися в тумані,
Один за одним пливтимуть міражі.
Солодкий смак самообману
Гіркотним стане на межі.