Пробачте,мамо…більше я не
прийду,
Не притулюся тихо до грудей.
На зустріч більше я до вас не
вийду,
Не подарую білих орхідей….
Пробачте,тату…пробачте,що мовчу!
Що не почую ваших настанов,
Що людяності ваших внуків не
навчу…
Не буде більше вже нічних
розмов!!!
Пробач,сестричко…я не захищу,
І не підтримаю,коли буде потрібно,
І не накрию більше від дощу,
Не витру сліз,які течуть так
дрібно…
Пробачте, всі хто знав…і хто не
знав…
На передовій стояв я до
останнього….
За незалежність я життя віддав…
Такого холодного вечора,
життя такого раннього…
Пробачте,рідні…знаю,що болить,
Як дивитесь на сплячого синочка,
Що важко було трунву постелить…
Вбирать в останню вишиту
сорочку….
Пробачте,любі…я ж вам не на зло.
Я б так хотів вас зараз обійняти!
Я там стояв…і важко так було…
Не зміг я,мамо,осторонь стояти!
Били жінок,дітей…Не вибирали!
Ми знали на що йдем і ми пішли:
«ЗА УКРАЇНУ!» - і по нас
стріляли….
Своїми жертвами катів перемогли.
Як жаль,не поділився перемогою!
Як жаль,що врятувати не змогли…
НЕБЕСНА СОТНЯ не була
випадковою…
Ми знали за що ляжем!...і лягли…
Я не шкодую,бо знав за що гину.
Та,навіть, лежати в сирій землі -
болить…
Не знав,що не побачу більш
родину,
Не знав…що куля в мене
полетить….
Кохані мої!Все..…Вже не болить!
Не переживайте,нас тут є багато.
І хоч в холодній тіло вже землі
лежить,
І хоч душа говорить хрипкувато….
ЇЙ теж дісталось,але вона мовчить,
Хоч полетіла в рай так ранувато…
Вона,моя ріднесенька,не спить!!!
Хоч не заснути їй було так
важкувато….
***
І навіть,якщо я замовк навіки,
І на вечерю їсть мене земля…
Моя душа не замкне свої віки!
Вона в ваших серцях!
Вона….ЖИВА!