Пройшли роки, та все ж кохати я не перестав
Це неможливо, це навіки «дар»
І хоч вона десь там, далеко
Спить у постелі явно не одна
І хоч вона не згадує ті дні веселі
Навіть коли лишається сама –
Коло вікна
Ті дні веселі, коли ми були удвох
Ті дні, коли проміння сонця було яскравіше,
Усе навколо зеленіше,
А дощ що падав був тепліший.
Та що там, для неї це були лиш будні дні
Це тільки я тепер ходжу в тумані
Усе не те, усе немов в дурмані
Хотів би розізлитись, зненавидіти,
Прийти, все розказати –
Що зробила ти з моїм життям
Розказати і забути все.
Хотів би, та не можу – бо люблю
Хотів би не любити, а люблю.
