Тихо-тихо красуня вітає мене -
Ніжить очі напоєне росами листя.
Чи ж під ним заховалось дитя запашне
Первородки-красуні мойого обійстя?
Наливається плід щедрим соком землі,
Зацілований теплими сонця вустами.
А тремтів, як зо страху зайчата малі,
І ховався під листя у прихисток мами.
А тепер сяє в очі довірливим днем
І рум’янцем хизується, наче дівчина.
Хай достигне! А що як від вітру впаде?
То ж негайно струшу! І... - без краплі провини!
Тільки чую: путівка благає мене...
І ховається знов у смарагдовім листі
Те, єдине в це літо, дитя запашне
Первородки-красуні мойого обійстя.
