Забратися б на Небокрай
маленькі мешти
широкі кроки
червона ниточка -
від вроків...
А люди вештають
довкола боком,
твої проблеми - твої турботи.
забратися б на Небокрай
широкими кроками
маленькі мозолики
о зоре-мі
чого ж так боляче?
фа соль
ля сіль
і цукор, щоб солодше,
щоб ля-драбина скінчилася скорше,
ля-небо хочу!
і ля-хмар,
бон жур, не варт...
от загорнутися б у сиві клапті вати,
подушку міцно обійняти
і теплий чай...
а ні, не треба. Варто!
Схопити всі шматочки зорепаду
і викинути з неба геть!
Так дивно:
он хтось дряпається по драбині,
потрохи сходить по сходинках,
руками відганяючи настирні хмарки шпарко,
ногами - вітер, все збираючи себе в пригорщі,
і хоче аж забратися на небокрай,
покуштувати рай...
Не знає ж бо: там також треба грошей.
Львів. 10.01.2014 р.
