Примітка із 2013 року.
Знаю, що мені притаманно багато недоліків і один із них такий: мені здається, що те, що знаю я, знають усі. Явно, що у 2003 році я це забув, та, слава Богу, зараз згадав.
Що таке об'єктивізація суб'єктивного?
Р. Моуді у своїй книзі* зібрав і систематизував суб'єктивний досвід людей, які мали клінічну смерть і повернулися до життя з Того світу. Різні люди, різні дати, різні обставини та навіть території проживання, але в їх розповідях про суб'єктивні переживання після смерті було багато спільного. Таким чином, це і було першою офіційною фіксацією об'єктивізації суб'єктивного. Після праці Р. Моуді багато авторів йшли цим шляхом, достатньо послатися на роботу** Дж. Рендлз і П. Хог, і отримували східний результат.
Але є різні форми об'єктивізації суб'єктивного. Пару прикладів.
Контактор отримує певне твердження, яке він не приймає. Але важливим є щоб він прийняв його, бо саме цим буде запущена певна вервечка подій. І тоді до контактора починають іти суто реальні підтвердження Сказаного.
Необхідно переконати людину, що вона дійсно володіє Силою, а людина, як суто матеріалістична істота по переконанням, упирається. Тоді застосовується якійсь неординарний засіб переконання. Такт один мій товариш, коли у нього з'явилися сумніви стосовно себе, отримав неочікуваний дарунок: тільки він хотів дізнатися котра година, як перед його очима з'являвся циферблат із фіксацією годин, хвилин і секунд. Порівняння побаченого із реальним показом часу давало сходження до секунди.
Нижче наводиться фактично теж засіб примусити людину прийняти Сказане, але в даному випадку є особливість - цей засіб став постійнодіючим механізмом переконання і тому ілюстрації даються в розрізі 10 років.
04.11.2013*19:10
17.09.2003* 21:27
Блок А.б. представлений в різноманітних джерелах не так ретельно, як це має місце для прибульців із НЛО, але достатньо подивитися в книзі*** розділ "Рутенія, чи Невидимі сусіди" для того, щоб переконатися в реальності і цього явища, а також того, що і воно має достатньо статистичну достовірність.
Мій досвід показує, що інфільтрація цього типу має достатньо складний характер. Можна, безумовно, зупинитися на проявах присутності серед нас людей тільки по формі, а не по суті. І описів цього є достатньо. Але більш цікавішим є взаємопроникнення, коли людина усвідомлює, що в ній реалізується Хтось Інший, а через деякий час вона усвідомлює, що реалізується в Комусь Іншому. В першому випадку звичним є усвідомлення, що Інший дивиться твоїми очима на наш світ, а в другому ти усвідомлюєш, що дивишся на Інший Світ очима Іншого. Але навіть це є складнішим, що і показують далі ілюстрації.
Ілюстрація 1 (28.10.1991*21:45). Моя неусвідомлена присутність в Іншій Особі.
Коли падають на землю зрубані великі дерева, то вони своїм ще живим, але вже мертвим тілом руйнують дуже багато порослі, що гуртувалася навколо них, вважаючи, що під їх захистом їм краще буде стати деревами, теж великими. Єдина радість: підминають такі великі дерева не все навколо себе, а тільки у певному напрямку, у напрямку падіння.
Коли падає на землю велика тварина, то вона м'яко опускається на землю. Бо навіть якщо вона впаде з усього розгону, то вона все єдине не впаде так, як падає рослина-велетень. І дуже-дуже рідко така мертва тварина своїм тілом вбиває собі подібну тварину, чи, принаймні, просто іншу тварину з іншого класу чи сім'ї.
Коли падає на землю мертва людина, то вона може впасти по різному: сама себе вбивши, бути вбитою іншою людиною чи ще якось, але ніколи ще людина не вбивала тільки своїм тілом іншу людину. Хіба що той випадок, коли на немовля падає підло вбита його матір.
Так приблизно завжди розмірковував Я-Той, хто ніколи не міг впасти мертвим, бо не був ні рослиною, ні твариною і навіть не людиною, але міг стати одноразово кожним з них окремо чи разом.
Цей Я-Той прийшов на цю Землю не тому, що йому сподобалася ця планета, чи тому, що так йому Звелів зробити НадНадВищий Розум, а тому, що Він завжди шукав де б можна було б полагодити свої стосунки з усіма Всесвітами, Богами їх, з усіма площинами прояву Життя тощо. Адже Його можна було б вважати НадНадБогом, якби люди були б спроможні зрозуміти, що таке не може і може існувати одноразово, може бути і не бути, може вершитися і не може.
Де сенс Життя? А де сенс Життя життя? Чому так багато того, що існує всюди та всіляко? Чому мої очі, що й не очі, чому мої вуха, що й не вуха, чому мої пальці, що і не пальці, бачать, відчувають та чують все вирування цього Життя життя, якщо Я-Той не існую і існую, якщо Я-Той все і ніщо, якщо Я-Той Велет і Нікчемна дрібнота, най-найменша як у часі, так і в різних там тілах: тонких, твердих, перетікаючих з першої форми в другу і навпаки?
Хто Я-Той такий?
І не знає цей Я-Той, що найголовніше питання завжди є, було і буде саме це: "Хто я такий?" Це питання собі задавав та задає, буде задавати кожний, хто хоч якось почав усвідомлювати своє існування.
Можна сказати: "Я існую, отже я мислю" чи "Я мислю, отже я живу", але це не дасть жодної відповіді на це пекуче питання, яке по суті справи і є основною рушійною силою у Континуумі Континуумів.
Ілюстрація 2 (17.02.1992*21:32). Усвідомлена моя присутність в Іншому Світі.
Коли синьо-фіолетова-червоно-сизі трави розступилися, то я побачив, що на коричневе-брунатному ґрунті хтось залишив якісь незрозумілі мені риски, немов малюнок малюка, що має довгі та тонкі пазурі, щоб ними подряпати такі пекельно-печерні малюнки.
Я був здивований, бо достеменно знав, що окрім мене тут не може бути ще хтось. Але хтось був.
Випростався, відчувши як клацнуло у мене в попереку, та подивився уважно навкруги. Було тихо, спокійно та навіть байдуже до мене у цьому середовищі, у навпіл прожарених до лоскоту моїх м'язів, відчуттів та неспроможності щось путньо збагнути.
Довго дивився навкруги. Так мені здавалося.
Раптом немов посвист пройшов повз мене. Я кліпнув очима: щось пролетіло біля моєї щоки. Але знову стояв сам. І більш нічого.
Для того. щоб заспокоїтися, почав подумки рахувати: "Один, два..." І тут хтось тихо-тихо засміявся. Я сіпнувся, але сміх тільки посилився. І тоді я зрозумів: хтось сміється з мене. Почув, як холодний спокій, немов криця, заполонив моє серце.
"Хто тут?"
"Це я, я..." - прошепотіла відповідь.
"Ти - хто?"
"Дівчина."
"А я?"
"Мабуть чоловік. А може - ні."
"Ти в мені?"
"Ні. Поряд."
"Я не бачу тебе."
"Бо не хочеш бачити."
"А як?"
"Не знаю. Думай."
Я спробував думати. Але про що? Як? Навіщо?
"У мене не виходить."
"Тоді я це зроблю. Можна?"
"Напевно."
І тоді мій мозок заполонили голоси. Їх було дуже багато, різні по тембру та малюнку, забарвленню, різні по силі. Я стояв якийсь час приголомшений, а потім запитав із острахом:
"Я збожеволів?"
Тиша.
Потім спокійний Голос:
- Ні. ти не збожеволів.
- То хто я? Що я?
- Ти - НЛО. Ми тебе не бачимо, але знаємо, що ти тут.
- Я - НЛО? - моє здивування було переповнене несприйняттям цього твердження.
- Так. Закрий очі!
Слухняно закрив очі. І враз перед ними постало яскраве світло, барви мов бархатні візерунки на косому освітлені денним сонцем. І люди. Роздягнуті, кумедно одягнуті, різної статі та віку. Вони всі стояли навкруг мене, не переступаючи невидиме коло.
Швидко розплющив очі - море трави і рівний спокій дня. Сонце десь за спиною.
Закрив очі - сонце праворуч і люди навколо мене. Мовчали. Хоча щось і говорило мені, що це я чув їх голоси.
- Хто ви?
Вони мовчали. Потім хтось почав пробиратися до мене скрізь натовп. Нарешті ті, що були напроти мене, розступилися і наперед вийшов хлопець, знайомий мені до болю. Я дивився через заплющені очі на нього і не розумів: здається це я сам.
Він мовчки довго дивися на мене, а потім трохи гірко посміхнувся. І різко зробив крок до мене. І немов вихор увійшов в мене - я захитався. Перед очима пішли кольорові кола і я побачив таку знайому траву. Подивився униз - ніби дитина дряпала малюнок на ґрунті.
Розплющив очі - напроти мене стояв натовп людей. Голих, навпіл голих, чудернацько одягнутих. І я чув легенький гул, немов натовп тихо говорив. Тільки вони не рухали губами, роти не відкривали.
Запитав:
- Навіщо це?
Вони не чули мене. Мовчали. І раптом в моїй голові пронеслося: "Ожив! Покличте дівчину!"
Знову хтось йшов скрізь натовп до мене. Знову вони, що стояли напроти мене, розступилися. І вийшла дівчина. Я недбало глянув на її фігуру, на голі руки і ноги, затримався поглядом на якусь мить на пупку, перевів його на груди, підборіддя, ніс, очі.
І вибух її очей повалив мене. Я падав, падав,її руки ловили, ловили мене, і я знав, що це не сон але це не моя реальність. А що це?
------------
* Моуди Рэймонд А. Жизнь до жизни. Жизнь после жизни. / Пер. с англ.-К.: "София", Ltd, 1994/-352с.
** Рэндлз Дженни, Хог Питер После жизни. Ярославль: ПО "Периодика", 1994.-304 с.:ил.
***ХХ век: Хроника необъяснимого. Событие за событиям./ Автор-составитель Н. Непомнящий. - М.: Олимп; Издательство АСТ, 1997. - 528 с.
ID:
458529
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.11.2013 21:01:00
© дата внесення змiн: 04.11.2013 21:01:00
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
