Я біжу по колу,ну ніби миша лабораторна.Тільки я,на відміну від миші не відчуваю на собі силу експерименту.Мене ніхто не досліджує,та й колеса в мене немає.Я сам себе можу спотворити на волі вольній.Недоречно комусь жалітися і виказувати свою ницість.А,точно,яка я миша?я типу собаки,що тримають не через любов,а шоб гавкала.За це дають їсти якісь гівноподібні каші,на делікатес-кістки.
Тепер мені не до цього,я працюю над деталями,і тут важливо не думати,вимкнути мозок.Єдине,що має лишитися,це спрацьовані і вже механічні рухи(мої).
Колись у мене було багато друзів.Тепер є колеги.Іноді ми з ними говоримо про роботу,а іноді на побутові теми,на занадто побутові.Мене від них(від тем)верне,але я стараюся не виказувати цього.
Наприклад,нещодавно Васьок розказував,як його жінка,стала йому дружиною.Він прицмокував і лаяв себе за нерозважність,за секс без презерватива.Розказував за батька Альонки(його жінка),який приїхав до нього додому,коли дізнався,що його найрідніше курчатко вагітне від якогось чорноробочого.Васьок з лагідною посмішкою розказував,як той йому грозив волохатим кулаком і казав,що як кине її з дитиною,то він його вб’є.Що мені робити було?-сказав він,і мило глянув на мене.
Я не міг второпати,чому він радіє,адже він радів,я це бачив,але розповідав,ніби все погано і як він хріново потрапив «під каблук».Хоча,можливо він сміявся від елементарної неминучості,від всеохопності пут,якими його сплутали.Можливо він нічого не розумів,і як дурень сміявся,не розуміючі суті жарту.Може він був просто божевільним.О!Ну,тоді він зовсім,як я,і нічого його винуватити і кпити з нього.Тоді я сказав:співчуваю друже.Він схвально і вдячно повів головою,з сумом на мене дивлячись і пішов до свого робочого місця,залишивши мене трохи розгубленим.По обіді всі пішли купляти собі пиріжки,хто з пивом,хто з кефіром,а я їм наготований-трансформований бутерброд,а кампот так взагалі казковий.Жую і дивлюся у загратоване вікно,куди не глянь,усюди-тЮрма.На подвір’ї,що я бачу кожен день з того вікна,ніколи нічого не відбувалося,ознак життєдіяльності я там не помічав.Заасфальтоване подвір’я буквою «П»,де крізь асфальт пробивається бур’ян.Схоже на армійський плац.Нічого особливого,але цей плац має деструктивний вплив на мою психіку,влітку,взимку,восени чи навесні,однаково страшний,непривітний,наче цвинтар.Мені вже радили туди не дивитися,але це все одно.
Під кінець дня обличчя у людей ще більш тьмяніють,ніхто між собою навіть не балакає.Значна зміна настрою стається в останні 15 хвилин до того,як йти у душ.Вирішується доля вечора,але зазвичай цей фатум можна передбачити.Якщо йти вздовж трамвайних колій,то неодмінно в око кинеться надпис «Будівельник»,це ніяк не магазин будівельних матеріалів,це-кафе,а ліпше сказати,столова,а ще ліпше-закусочна.Там закусують,ніколи не бачив,що б там хто небудь їв.
«По рубаних щаблях-
В провалля,в яму,в тьму,
По рубаних щаблях,по сходах обважнілих,
І по обвислих,висклизаних схилах-
В брухатий льох,в забрьохану корчму.
В корчму без вивіски,без назви й наймення,
В корчму скажених бюргерів,голодних волоцюг,
В корчму фантастів,візників і шлюх,
В корчму огидного й ганебного надхнення.
Роззявилась вона,закопана в землі,
Мов кислий рот п’яниць,де,наче зуби трухлі,
Стирчать свічки,ллючі жовтавий лій
На стіл дубовий і дебелі кухлі.
Мов кулаки бубняві й круглі,
Мов яблука важкі,плоди добра й зла,
Лежать на випнутих,на кремезних столах
Налляті оливом,вином і лоєм кухлі.»
Ліпше за Бажана,годі й описати це культове місце,водночас масове і таке інтимне.
Чому я так часто ходжу туди?Адже у мене зовсім інше життя(я чомусь в цьому впевнений) ніж у всіх тих,що там відводять душу.У них все,як за теоремою Мендельсона,одружився-твій дім і пристанище-столова біля роботи.У мене немає дружини,і навіть натяків немає.А я там,серед них,чортішо.Сьогодні в закусочній наші серця особливо наповнилися радістю,все через Ванька Кірпіча,у нього був день народження.Це радісне чуття,скоріш за все було відгомоном дитячих років,бо нічого окрім класичного попоїща тут не могло бути,а тому воно нічим не відрізнялося від інших днів.Ванька Кірпіч теж вдавав радість(як мені здалося),коли за нього піднімали стопки,очевидно в глибині душі розуміючі,що його колеги пили б і за свиняче гузно,головне щоб у чарці булькало.Хоча звісно,я можу перебільшувати чуттєві глибини Ваньки,він міг справді важко переживати його минувші роки і радіти надбанню теперішнього-родини,роботи,друзів.Після трьох-чотирьох тостів,люди вже забували,за шо пили,і тост набувший найбільшої популярності був: «За хрін собачий!»,що не раз підтверджувалося криком і сміхом присутніх.Жінок в цій будівлі,та й мабуть в навколишніх не було.Вони були лише в наших думках,в наших фантазіях,а в декого сиділи вдома.
Такі гулянки закінчувалися одноманітно,в силу своїх можливостей,народ продовжував гуляти,але потихеньку,навіть у найвитриваліших здоров’я здавало і вони пливли додому,де штані і спітніли сорочки з них стягували турботливі жінки.
Але міг бути і інший розвиток подій.Це коли до Нашого кафуріка приходили мужики з цеху №2 або з №4.Починалося все з недовірливих поглядів,бо ж ті цехи одностайно були визнані нищою кастою,бо і цехи у них «хуйові» та й вони якісь підараси,коротше цілком аргументовано,щоб не пускати ці відходи у наш бар.Традиційними були два прийоми,після яких суперник не міг відступити:
1)Йдеш до виходу,і ніби випадково зачипляєш об’єкта плечом і дивишся на його реакцію,якщо він обурений,то тут і треба цільно бити,а якщо змовчав то він лох і підар карочє.
2)Зловити ворожий погляд,наполегливо дивитися,а потім спитати,чого дивишся(палиш,сверлиш,вилупляєшся), якщо він обурений,то тут і треба цільно бити,а якщо змовчав то він лох і підар карочє.
У нас здається було все заразом,коротше атмосфера сильно накалилася і хтось когось вдарив.Бійка,розбиті носі,поломані ребра і таке інше входило у наслідок подібних подій.
Я теж когось вдарив,два рази ногою у пику,лежачому,сподіваюся не нашому.Вечір задався на славу.
Похитуючись йду додому,хміль не дає рівно йти.Трошки болять пальці на правій нозі,мене підвели мої тоненькі кеди,сподіваюся,що не розпухнуть.
На вулиці нікого немає,один я човгаю по дорозі і утворюю звук.Тут,на безлюдній вулиці,я чую і відчуваю себе ліпше ніж вдома.Мене вже багато разів розрізало бажання бути самим,і бажання бути з кимось.Мене дратує ці коливання метафізичних терезів в моїй голові.Я не можу дозволити собі обрати,але коли наважуюся,розумію,що помилився.Я обираю на користь собі,і помиляюся.
ID:
444690
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.08.2013 10:37:13
© дата внесення змiн: 22.08.2013 10:37:13
автор: Микита Салапита
Вкажіть причину вашої скарги
|
