За вікном ніби Лондон (Присвячується Мар'яні Глодан)
За вікном ніби Лондон.
Прикрашений ароматом сивого дощу,
Раннім туманом, білою свіжістю віршів,
Короткими репліками, буквами, смайлами,
Мелодіями, що як свинцеві кулі, поранили,
Загоїли, і залишилися. Як знеболювальні,
Вони складалися в хаотичній голові.
Один за одним, били по тонким струнам
Кілометри і супутникові кордони.
Обмеження ліквідує реальне існування.
Залякані у сфері незалежності, живі і в'язні,
Відрізнялися лише кишеньковими мікробами.
І всі тікали до своїх крадіїв, за серцями,
Божевільними шляхами, закоханими та віддаленими.
Скляні вітрини, ми в них цінні та безцінні,
Так спокусливо зраджує і друкує розмитий сенс вода,
Це повідомлення без тексту, так хочеться сказати їм
Тихіше, краплини, не розбудіть солодкі сни.
Ранок буде проміжним та без потреб.
Між нами Лондон, між ним розмова чи може ресторан,
Привітна чашка чаю, привіт не забувай.
Дощ залишив відбитки, він взяв верх на дуелі.
Його звати не треба, шлях лунає із неба.
Він спустився на стелі, на живі організми, як скелі.
Пройде і не зупиниться поруч. Біля тебе...
Між нами Лондон? А ні то вже Зальцбург,
Вечірній, казковий. У колоритній мові кольоровий.
І у моєму 
