Я не знаю, що станеться завтра зі мною,
Чи пройде непросвітна і дика моя печаль,
Чи буду коханою, чи залишусь зовсім одною.
Я не знаю що буде, та й нічого мені не жаль.
Може, скажеш колись, що любив мене донестями,
Та між нами немає нічого — ні правди, ні віри.
Всю минулу любов розмалюєш простими кистями
І розкажеш мені, що немає... немає довіри.
Ну немає і що? (десь між груди затислася рана)
Все згоріло дотла, не лишилося більше нічого,
Та чи винна душа, що я стала для тебе незвана,
Що крім тебе мені не хотілось ніщо і нікого.
А тепер, що тепер? Ледве щось — й на вокзал!
Бігти швидше від себе, щоб не чулися кроки...
Та колись він розкаже, що зовсім мене не знав,
Що любив... тільки я відвернусь,
зберігаючи спокій.
