А небо часто плаче
краплинами дощу.
Підставимо своє плече,
хай стане краще.
Не так вже й довго
гроза лютуватиме.
Не зміниться нічого,
коли болітиме.
День тебе питає,
чи почнеш нове.
Ніхто цього не знає,
бо хтось за тебе не живе.
І знову високо літаєш,
пізно як завжди.
Ти ще не уявляєш,
як замете сліди.
Кого побачити хотіла,
хвилин за день середи?
Я швидко так забула.
як минули скінченні секунди.
І прокинусь від дощу,
сон мій зникне.
Старі моменти відпущу,
а з часом-звикну.