І путалася стомлена душа,
І плакала,і рвалася на волю.
Здавалось,що радіти ще могла,
Не нарікати Господу на долю.
Надію притискала до душі,
Та так,що в тих обіймах задушила.
І в річку поховала навесні,
Метеликом по течії пустила.
А той метелик у воді ожив,
Листочок впав у річку,врятувавши
Метелика,що крильцята сушив.
І світ вже по новому пізнававши
Блукав у тихомрійних вечорах.
Загадував бажання до світанку.
І путав шлях у пройдених світах,
Пив мріі,бив на щастя філіжанку.
...Блукала світом Ангела душа,
Гойдала на долонях людські долі.
Любити над усе вона могла,
І тішитися,що жила на волі.