Довгождане літо парубкує
Мчить стежиною в дзвінкі поля.
Сонечко тепло своє дарує,
І у млості дихає земля.
Голубіють дзвоники й левкої,
Маки посміхаються у житі.
Я краси не бачила такої,
Хочеться забутись - і любити!
Хочеться зануритись у трави
І лежати горілиць в полях.
Хай лоскоче вітерець ласкавий,
Цвіркунець сюрчанням промовля.
Визбираю в тиші звабні звуки,
Уберу у себе літа щем.
Деревій хапа мене за руки:
"Ти не йди... Побудь іще!"
