Пам"ятаєш, ти так любив мене, так беріг мене,
Що від ніжности покривались туманом вікна...
Що невірячі дивувалися ледь спечалено...
Так любив мене, так тримав мене, так чекав мене...
Пам"ятаєш, ти так писав мені, так писав мені,
Що в мені відкривались болі, давно задавлені...
Що в мені відкривались рани, ще не загоєні...
Так писав мені, що у серці траплялись збої...
Пам"ятаєш, ти так шептав мені, руки гріючи,
Що просіється, перемелеться, зрозуміється...
Що пробачиться, і, повільно, але забудеться...
І засліплена ліхтарями кивала вулиця...
Пам"ятаю, я так чекала від тебе вісточки,
Що любов у мені росла на очах, як тісто..
Що вигадувала тебе, дописувала, домріювала,
Що плями твої у серці своїм вибілювала...
Пам"ятаю, я так старалась триматись гордою,
Як, певне, не вміла (чи не хотіла) зроду...
Як в серці металась ластівка - відпусти!..
Як я не хотіла, та поривалась йти...
Пам"ятаю, як ти тримав мене, як тримав мене,
Як ловив мене - утікаючу у туман мене...
Пам"ятаю, що твої губи були як шовк...
Пам"ятаю, як був потрібен, та не прийшов...
ID:
527287
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.10.2014 02:57:21
© дата внесення змiн: 02.10.2014 02:58:46
автор: Ксенислава Крапка
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую!
