Зелені пагорби ніч покрива туманом.
Горілі гілки майоріють теплим цвітом.
В ланах, лісах, на вулицях і в передмісті
асфальти пахнуть осінню. І з кожною добою
все менше літом.
Мені без тебе зимно у цім світі.
Бо доторки чужі народжують огиду.
А сонні маренння про тебе огортають
самотнє серце яблуневим квітом.
Як ти стражденний,- дам тобі розраду.
А як заснеш, то огорну в свої обійми.
О, не цілуй своїх дівчат так само палко,
Не обіймай же їх так само ніжно
як я поїду.
