У яких ми бродили світах,
По яких нас дорогах носило?..
Я прилинув до тебе, мов птах,
Із країв, де вже бути несила.
Та тебе я в тобі не застав:
Ти думками вже в новій дорозі...
І заквилив схвильовано став,
Зореликі роняючи сльози.
Вже, мабуть, не зустрітися нам:
Ти – в світанок, я – в вечір! Трагічно!
Що ми скажемо нашим богам,
Чим поясним блукання одвічне?
Що родитись належало там,
Де продерлися тропи тернові
Через хащі, луги, болота
До єднання, сумиру, любові!..
Вам положительно удаются космичные сюжеты, энергетика. Мне кажется, в этой сфере Вы многое можете найти и сказать.
Интересно выражено космологическое противоречие героев. Она - странница, еще (или уже?) не осознавшая природы ветра, что ее извечно гонит. Он - изгнанник, уже стремящийся вернуться в извечный Божественный Покой. Когда-нибудь Он поймет, что нет нужды оправдываться перед Богом за обоюдное вечное странствие. Бог Сам туда их направил. Ему и Ей нужно строить личные отношения с Богом. Тогда придет и мир, и любовь.
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий грунтовний коментар! Ваше розуміння вічності, Бога вражає, Олено!
А т-т-о! 
Втім, щиро вдячний, Віталію!
Вражаючий вірш!Гарно! 
А робот читає 
з заробітків, Ксюшо! 
Знову? Ні, щоб на 
