Це не про емоції та їх стан, не про дешеві сцени, заплакані очі і ерогенні зони. Це про таємне та надихаюче: звуки, сон, пляшка, руки, розмова, навушники, одна тарілка на двох... Можна розглянути це більш глобально. Все що моє, то це не ваше.
В квартирі є незалежна інтимна держава - це кімната. Багато ворогів хочуть туди проникнути, і зробити із сучасного безладу нікому не потрібний порядок. Це ж мистецтво, недоумки. Речі ж не прибирають людей. Тоді який сенс їх переміщати в хаотичному русі, вони про це не просять. Чи це щось із серії благодійної акції "допоможи ближньому". Також в інтимному правлінні є стіл, це центр всього. На ньому тримається вся цінна інформація і якщо десь є вільне місце, це значить просто щось випало, десь так скажемо на підлогу, а це вже небезпечно. По середині велично, із сірого смаку цигарок, з'являється трон. Він тільки для того хто володіє особистим навколишнім середовищем. Ще є крісла, вони повинні бути трішки не зручні або закиданні різними шкарпетками, щоб слабка сторона людства одразу сідала туди де можна пізніше лягти. Ліжко! На ліжку як на безлюдному острові. Хто його перший зайняв той на ньому і король. І не чіпайте мене, бо зламався човен.
В цьому до смерті симпатичному місці бувають невибагливі зустрічі. Вечір, пиво, зголоднівша від розмов пара закоханих в одне вікно. В них так багато спільного. Романтика ще не приїхала, мабуть знов прохолоджується в заторі. Діло звичайне і давно вже не драматичне кіно, і не лірична драма. Ліжко згадує минулі сеанси і трохи переживає. Настільна лампа думає, "невже вони це зараз зроблять, хоча би сором мали", і відвернулася. Такі місця знають багато, кожна деталь виконує свою роль, день це епізод, а господар - головний актор. А саме ліричне в цій кімнаті це дощ за її скляними ґратами. Вони як прямий ефір. Заворожуючий момент, стихли занозливі крики, годинник сам на сам, і ніби закінчився сезон. Але ні далі антракт і нова дія, бо нема кінця у безкінечному.
