Я мить хвилюючу перетворю на вічність,
На вічність ту, що спалить наші душі.
У тім вогні горітимуть нетлінно
Хвилини віч-на-віч на мокрій від стиду суші.
Я знову плече обпечу об слова,
Ти лиш дмухнеш – і м’ятно, прохолодно
закрутиться у ночі голова,
я так хворіти усю вічність
згодна.
Мені не страшно згоріти у мить,
Хай не буде від мене і сліду,
За спиною світу наш вогник горить,
На лоні вогняного зеніту.
