А вона йшла до нього босоніж,
І рани на душі такі глибокі.
А він у душу їй встромляє ніж,
Кохання може бути однобоке.
Хотіла розказати,що у ній
Віднині чути серденько маленьке.
А він сказав:
-Не повернусь,не стій,
Бо ти не будеш вже мені рідненька.
Пішла,не озиралась,тільки йшла,
За руку ніч стару,стару тримала.
Бо в ній жила тепер іще душа,
Що право на життя велике мала.
Так холодно,так страшно,хоче спать,
І ніченька її вкладає спати.
Старається так ніжно колисать,
Чомусь не хоче руку відпускати.
А Янголятко тримає її,
І будить,щоб не спала на дорозі.
Лиш молитвенник тримає в руці,
Бо він завжди ставав у допомозі.
Заснула,а надворі ще зима,
Та підійшов якийсь старий п"яниця.
Взяв молитвенник,тихо промовля:
-Так солодко на вулиці все спиться?
Та й розбудив,бо замерзала вже,
Пішла собі тихенько,лиш молилась.
Ще морозець щипає за лице,
І ніченька вже стомлена тулилась.
І Янголятко кличе Янголя,
Бо дві душі охороняти треба.
Бо скоро вже народиться дитя,
Тому і кличе він його із неба.
І де би не ходила-Янголя
Оберігає,робить все,що може.
Бо в ній живе іще одне життя,
І Янголятко навіть двом поможе.
