Діано! Ти моє Сонце
Шлях мій тернистий до тебе
Ти місяць у золото вбраний
Ти крила мої і небо!
/Орест Г/
Валю, моя ріднесенька! Я плачу... Я не хочу,та ці сльози. Вони як непрохані гості, я
намагаюсь зрозуміти, намагаюсь скласти той трикутничок, та у мене нічого не
виходить. Якби мене бачив зараз Орест він би заспокоїв мене, та я не хочу щоб він
бачив як я сиджу посеред кімнати і ридаю, тим більше що ключ від цієї кімнати
я знайшла випадково. Раніше я не мала часу, а вчора, вчора я залишилась сама вдома -
і випадково знайшла той ключ від тої зачиненої кімнати... Сьогодні я тут сиджу майже
цілюсінький день і плачу, уявляєш, у мого чоловіка є віра, чого не скажеш про мене.
Він обладнав дитячу кімнату, тут є усе, розумієш, усе що потрібно для малесенької
лялечки, а лялечки нема... Її не буде, ніколи не буде. Я була у лікаря і потайки від
чоловіка він сказав мені, що ми несумісні.Несумісні, от як? От як мені тепер його
відпустити? Як? Як я можу відмовитись від людини без якої я не уявляю жодної
хвилини?Я маю змиритись з тим,що ніколи не стану матір'ю, але він... він має
стати батьком, лише так він заспокоїть свою душу.Валю,допоможи мені з цим
змиритись, прошу, я ніколи тебе ні про що не просила, а сьогодні, сьогодні прошу.
Кляті сльози... Через них мої очі стали іншого кольору, ще пару днів відпустки і...
Орест помітить зміни у мені. Я не радію, чуєш, Валічко! Я не радію птахам, коням
і взагалі, з тих пір як я у відпустці я зовсім не посміхаюсь, а вчора... вчора я не хотіла
кохатись, навіь цілунки чоловіка викликали у мене сльози, вони самі покотились.
Орест подумав, що то від щастя... Я не можу його обманювати, він заслуговує на
справжнє щастя, а справжнє щастя - то діти... Я скучила за Єгором, мені так хочеться
щоб він був поруч, тоді б я не була такою кислею. І ти пробач, але у мене окрім тебе
немає нікого. Валю, яка ти щаслива! Ти не подумай, що я тобі заздрю, але ти змогла,
змогла дати чоловіку все все, а я не можу. Як мені сказати, щоб він залишив мене?
Він так просто не піде, а бути зі мною, жити зі мною, кохати і жаліти... Я не хочу,
не хочу через жалість. Лікар запропонував мені декілька варіантів, уявляєш, взяти чужу
дитину і виховувати як свою, я не готова, зовсім-зовсім. Я вже його ревную, як уявлю
як він буде обнімати її, мене кидає у жар і душить щось, душить. Це не моя кровинка,
так, я егоїстка, так, я можу зробити щось корисне для кинутої дитини, але я буду
мучитись, у нього можуть бути діти.Це я, це я немічна, це мені бог не дає
благословіння. Я зрозуміла...скажу йому, що у мене є інший, що більше його не
люблю і відпущу. А якщо йому народить інша, я назавжди, назавжди залишу
цю країну і більше ніколи його не побачу, кляті сльози... Добре, що ти у мене є,
моя хороша, я заспокоюсь, обов'язково заспокоюсь, та й час вказує на те, що скоро
вечеря, Орест раніш став приїздити додому, не хочу годувати його пересоленою їжею.
Я ще напишу тобі, скоро,і ти, ти мені пиши,я чекаю, дуже чекаю...
Люблю... Цілую...
Боже, втихомир ці хвилі
Він ще мій...мій...мій...
Я ж люблю його... дуже люблю...
ID:
402552
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.02.2013 20:46:58
© дата внесення змiн: 02.03.2013 12:28:19
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
Проза образна і я собі чітко уявила цю заплакану жінку в дитячій кімнаті-надії. Продовження буде?
дякую за конвалії 
