Ішов похмурий ранок, дві ночі та світанок.
Сльоза побігла по щоці. Ти задивилась у вікні.
На що, дивилася туди? Гадала почуття - птахи?
І забивала ти на все. Пробач, прости, фігня це все.
Розлука це не привід щоб страждати,
Неправда, що нельзя бухати, коли у голові лиш мати.
Не можна, ні. Пошлю я мать її.
Такі безлюдні суки стали, нема від них куди втікати.
І їх багато, це треба знати. Немає слів. Нема кого довбати?
Накинь пальто, бо довго ще чекати.
І в ту годину як дитина, а може вірне немовля
Жила і вірила у диво і пропускала по сто грам.
Так у неволі відчувати, піпєць підкрався як завжди.
І розділити з ним по чарці, на вечір складений мотив.
Розвій свої всі сподівання, зніми із себе кілограми
На плюй на тих хто серце їсть. Добра нема, коли воно чуже.
