Зима. Ніч. Холод. Самотність.
Сонний. Чекаю, чи то шукаю тебе десь у вікні
Споглядаючи на зимові силуети у тіні,
І щоб хоч всередині себе трішки зігріти,
Наливаю воду в чайник, ставлю кипятити,
заварюю нам в пакетиках дешевий фруктовий чай.
Ніколи не любив його бо відчуваєш, що це сміття,
І пахне й на смак, як свіжоскошений молочай.
Але, що в таку пору можна ще пити...
Вже закипів.Зашипів.
Залив водою й запарив свій "молочай",
Тепер треба 10 хвилин щоб трішки охолов -
ну Роман сиди, бесідуй з самотністю і чекай...
Чекання іноді сильно вбиває
але не сьогодні не в цей момент...
Коли у вікно зазираєш
і небо немов кольору "цемент",
Застеляє землю кришталево-білою ковдрою
Під зимово-вітряний, акомпонемент.
Й під оплески людяних дерев
Завершує цей симфонічний елемент.
Ехх..чарівні картини виконує для мене сьогодні зима,
Люблю такі моменти...
коли на вулиці творяться такі чудеса,
Але сумно робиться, бо згадуєш,
що поряд холодно - і досі тебе нема...
Задумався. Час заколисав і я заснув....
6 ранку. Чай, покрившись білою плівкою, охолов.
Я прокинувся від холоду,й збагнув,
Що хтось нарешті постукав в мої двері,
напевно це ти, подумав я - побіг стрімголов,
Відчиняючи двері уявляв себе у твоїх обіймах...
Заскрипів дверима, але там пустота, нікого.
На порозі лишень валявся лист від "когось"....
Буде далі...
