З першим подихом кисню,
З ясним сонечком дня
Покохав я ту пісню,
Що співала рідня.
І солодку ту воду,
Що з криниці пили.
Розуміння та згоду,
Котрі завжди були.
Зникла бувша країна,
Пролетіли літа.
І моя Україна
Стала зовсім не та.
Де поділась повага
До батьків від дітей?
А найбільша увага,
До маячних ідей.
Роз’єднались народи,
Всі кудись розбрелись.
І пшениця не роди,
Як родила колись.
Та й надія постійна,
Чомусь на закордон.
Справа ця не надійна:
-Хліб просити в ООН.
Краще хай, як колись
-Розуміння з повагою.
Боже наш не барись,
Обдаруй нас увагою.
СІКалІн.
