"Плин часу залежить від того, чим ми його наповнюємо!"
Кожен у своєму житті помічав, наскільки є хаотична і незрозуміла природа часу. Адже він непостійний, запрограмований на постійну синхронну зміну. Його природа бінарна.
Коли ми переживаємо, побиваємося за щось, то стрілки годинника стають непорушними. Неначе всередині механізму сидить перевертень, якому є великою насолодою спостерігати за нашими муками. Саме тому він притримує стрілки, тим самим поглинаючи нас у безкінечність переживань.
А у випадках, коли хочеться зупинити певну мить життя, закарбувати її у Пандорину скриньку своїх спогадів, щоб хоч іноді у час безвихіддя, пригадати цей щасливий епізод і посміхнутися. І не важливо про що він, чи про кого, головне, що він існує. Та майже завжди цей невловимий стан блаженства пролітає наче останній осінній листок, і не встигнувши торкнутися землі - згниває, не даючи змоги закарбувати, хоча б маленький спогад, ілюзію того щастя.
І навіть не фіксуючи, не розподіляючи годин на щасливі і болючі, вирахувати час на кожне відчуття, ти все одно не зможеш.
Людей завжди лякав страх перед невідомим. Наша природа налаштована на тотальний контроль, звикла завжди підлаштовувати все під свої потреби. А час – це вимір, природу якого надзвичайно важко зрозуміти. Саме тому, винахід у 17 ст. голландським механіком Хрістіаном Гюйгенсом годинника став справжнім проривом. За його допомогою ми навчилися розраховувати і коректувати час. І не важливо те, що ми відчуваємо, головне звіритись із годинником і рухатися згідно графіку прописаного у пожовклому, зіжмаканому записничку.
