Іноді нам потрібний час, щоб зрозуміти, що поруч не ті, не та, не той.
Зрозуміти, що знову повірили, і відчути те, все теж розчарування. Вам знову брешуть в очі про любов та почуття, вам брешуть під тиском страху. І ви стаєте пігулкою від його/її самотності. Всі ми хочемо одного-подобатися комусь. А хіба ні?!
Біда в тому, що спогади ви не викинете, не забудете і не зможете спокійно їх прокручувати у пам’яті. І коли кожне слово нагадує його/її. Коли ваша пам'ять б’є безжалісно, і це сильніше ніж все, що ви робите чи вже наробили.
Щирість. А чи насправді є вона. Стосунки сповнені егоїзму і страху за себе. І тільки малий відсоток тих, хто віддається на повну. Ні, не готовий віддатися, а віддаються.
Я вірю в кохання. Це напевне єдине, в що я вірю на всі 100%!!! Воно ж дійсно сильне,але ми всі його вже давно загадили брехнею. Ми боїмося самотності більше ніж смерті. Ми використовуємо людей, іноді самі того не розуміючи. І ми використовуємося людьми.
Вже я щось відходжу від того, з чого почала. Я взагалі про те, що пам'ять сильніша вашої брехні. Вона ж зберегла найпрекрасніше і найсильніше, бо біль сильний. Не загаджуйте кохання і вашу пам'ять.
