Я не можу, як ти, все забути й пробачити,
Я не можу, як ти, жити в світі надій,
Я не можу у тьмі промінь світла побачити,
Я не можу.Та як це можеш ти?
Я замкнута в собі, ти ж для світу відкрита,
Я,як дійсний вулкан,ти,як спокій небес,
Ти - яскрава мов жар, а я холодом вкрита,
Ти ждеш диво,та я вже не жду чудес.
Ти- маленька дитина, ще життям необізнана,
Я - людина, що знає реальність життя.
Не зіткнулась ти ще із реальною дійсністю,
Та реальною дійсністю живу уже я.
Ти живеш у мені та маленькая дівчинко,
Ти живеш у дитинстві, у мріях, у снах,
Ти живеш у дивах. Так чому ж не навчиш мене
Жити в вірі, в прощенні і в чудесах?
Та чому ж не навчиш мене жити надіями?
Та чому ж не навчиш зло простить і забуть?
Я не можу, як ти, жити своїми мріями,
Ти не можеш, як я, цю реальність збагнуть.
