А ти спасла! Хоч крок лишався до біди,
А ти прийшла! Від крові змила всі сліди.
І ти є тут! Я дякую тобі за це,
І ти не плач! Вже й так бліде твоє лице…
Життя переді мною пролетіло,
Неначе той осінній лист.
І серце гірко защеміло,
Та ти не падай, ти держись.
А скільки ще б всього зробити,
А скільки ще б сказать «люблю».
Кричить душа несамовито,
Вона – для неї я живу!
І ти спасла! Бо крок лишався до біди,
І ти прийшла! Сльозами змила всі сліди.
І ти тут є! я дякую тобі за це,
І я живий! Чому ж бліде твоє лице?
Я не герой і не безстрашний воїн,
А просто гість, відвідувач світів.
І не було боїв чи вбивчих воєн.
Та страх там був, хоч я і не хотів,
Я не хотів, щоб ти переживала,
Я не хотів завдати тобі біль.
Якась мара мене причарувала,
І трунок дала пити, а той хміль.
Та ти спасла! Лиш крок лишався до біди,
Та ти прийшла, хоча могла і не прийти,
Та ти є тут, хоча могла ти тут й не бути,
Я не забуду! Таке ніколи не забути…
