По риночку помалу йде
старенький дядечко
та все припрошує людей:
– Купуйте яблучка!
Смачнющі, ба не золоті.
Із саду власного!
(Чи в око впали вам оті,
що сяють глянсово?!
На них же й мушка не сіда –
то харч від ворога!)
…Дешевше, хочете, продам,
коли задорого?!
На руки дивитесь мої?
Авжеж! ...З народу я.
Куштуйте яблучка! Свої –
не перепродую!
(Не підіймається рука.)
Купуйте! Дешево!
Ген, спекулянт сичить-гука:
„Какого лєшего?!”
Беріть собі і дітворі–
нічим не кроплені!
Найкращий сорт, що на порі!
…Чи вам пороблено?
Скажу: колись була і я,
як цей-от дядечко.
Забула прізвище-ім’я
та ще й по-батечку,
з відлунням диким у душі
біди народної
несла назад свої вірші
з книгарні модної.
«Хороша книжка. Узяли б,
та це ж... поезія!
Не хоче люд… дивитись вглиб.»
...Йшла геть по лезу я.
Гламурний час уподобань
оцих велúких днів!
Роздолля - тисячам видань
бульварних викиднів…
Як мій герой, гидую цим
засиллям глянсовим.
Не місце в нім розмаю рим.
І з того часу я
йду від душі і до душі –
не шляхом мощеним:
– Візьміть вірші, товариші!
З душею зрощені…
да-а... що називаэться -- в саму зіницю ока влучили... ми -- однодумці з Вами, якщо ви не проти.... глянець... облуда приваблива... а чи є що більш привабливе за приманку в пастці?..
Тетяна Яровицина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, вже взяв, які смачні в цих яблуках зернята, яким медомим смаком куштував кожен кусень, насолоджувався, та щей інжих пригощав. Одне жовте, з рижим бочком, інше темно-червоного кольору, теж смкує,трохи інакше, по моїй бороді збігали смачнющі краплини соку, аж сьорбав...
Дякую,
Тетяна Яровицина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
