Раз в ночі, коли поснули
Всі хто спить у цю пору,
Лізі - дівка без фортуни
Ляльку придбала одну.
Була вбрана в пишне плаття,
Та й краса в ней при собі.
Те фарфорове прокляття
Гарно зна собі ціни.
Посадила на полиці
Ляльку гарну і красну.
Та,заплющівши зіниці,
Хутко линула до сну.
Раптом шурхіт десь почувся,
То, напевно, хтось здригнувся.
Хто в кімнаті тій не спить?
Чобітками тупотить?
Лізі очі отчинила
Та кімнату огляділа.
Ні, нікого крім пітьми,
Не турбуйся, далі спи.
Знову хтось затупотів.
Чи то вітерпролетів?
Та прокинулась без впину
І побачила картину:
Лялька скочила з полиці,
Мов по волі чарівниці.
По кімнаті ходить, бродить,
Та покою не знаходить.
Наче тій дитині з казки,
Стало Лізі трохи в*язко.
Доки знову не пропала
У великих сна каналах.
Як прокинулася рано,
Ляльки наче й не було.
Що ж її тоді забрало?
Чи то був всього лиш сон?