Тиша і темінь. Напроти твої губи.
Напроти твоя щетина, і подих підбитого птаха...
Запах крові не сходить з твого серця. Очі миготять в темноті так виразно і бажано.
Мабуть я цього разу не стрималась. Настільки моя уява розігралась моїми почуттями і зігралась з моїми емоціями - що ти - став реальністю.
А реальність доволі зла і жорстока. Та я тебе приручила. Хоча інстинкт звіра в тобі ще дрімає, дозріває і насолоджується моєю безпекою...
Поки... я жива...
Тремтіння наших тіней видає нас самих, захованих один в одному. Так боязко і грубо ти вітаєшся своїми устами з моїми...Так гірко і солодко водночас. Мабуть це мої протиріччя відбились у тобі, загадки самої себе граються зі мною ж, у твоїй особі.
Чекала я давно цього дня, рахувала годинником свою стрічку життя. Відрізала кожен раз більший шматок і викидала у провалля минулого.
А тепер, я зможу загубитися у просторі фантазії та чуттєвості; зможу ніжитися не банальністю з вигаданих ідеалів "тебе", а справжнім, ненормальним шедевром своєї щасливо-хворої природи...
Ніч довга... Я вільна, а ти просто напроти...Просто твої губи напроти... Просто душа, що напроти - кровить, а я йду на здобич по запаху крові...Не бійся, голодна левиця не смакує, а вбиває одразу...
дякую!
гаряче 
