Рідні руки в царстві сталі, гріють близько так чужих.
За скляними небесами ходять свіжо-молоді.
Розкидай блідо вологих словом мудрої весни.
Ти опустиш свої очі до асфальтної краси.
Небо плаче тихо в землю, точать зуби дітлахи.
Їм зварило сонце їсти та залило страхом сни.
В темну пору вийшов в гору, п’яний місяць зробить круг.
Ніч положить тіло в спокій, а із нього вийде дух.
Вибач кожної секунди, речі з запахом трави.
Ранок дише мідним горлом після буйної грози.
І крилаті хочуть ласки падають в відкрите дно.
За кохання платять люди кожної секунди злом.