Він не любив, коли йому казали,
Що він цікавий, милий і чудовий,
А за спиною потім десь шептали,
Що він - лише невдаха випадковий.
А й справді, він всього лише невдаха,
Який не вміє гарно говорити,
А поруч з Ними - немічна комаха,
Якій не можна в небо полетіти.
Йому так важко правилам коритись
І говорити про безглузді речі,
Коли кортить так уперед дивитись
Туди, де вже немає ворожнечі.
Він про людську мораль так мало знає,
І про закони він не чув нічого,
Бо все те десь зникає і минає,
Й нову шукати треба вже дорогу.
Дорога та - незмінна і єдина,
Вона у всіх епохах існувала
Та нею йти спроможна лиш Людина,
Котра себе життю подарувала.
Життю не тому, де завжди змагання,
Де слабаків відкидує сильніший,
Де марні всі великі наманання
Побудувати світ новий, добріший.
Живуть там лиш сліпці, які не знають,
Що честь і гідність вищі за закони,
Усе життя від правди лиш тікають,
Й бояться залишити забобони.
У цьому світі місця вже немає
Для блазня, що живе, а не існує.
Він нас так просить, мало не благає,
Але чомусь ніхто його не чує.
Це він пішов у край новий, яскравий
Ламаючи законів чорні стіни.
Й стоїть тепер - могутній, величавий
На території великої країни.
