Ми іще такі сонні... вздригаємось від руху, насторожуємось при зіткненні з проходячими мимо нас людей, що не дає нам заснути у своїх мріях...
нам не достатьньо спілкування. і ми публікуємо свої твори в інтернеті з думкою про те що нас зрозуміють
ми так боїмось одинокості, тому так легко здаємся на любов
коли ми раняєм когось нам становиться смутно, а інколи гордо, мов - дали по заслугам, та всерівно нам це не подобається, ми не любим причиняти біль, тому що ми самі такі ніжні і м'які
"ми так боїмось одинокості, тому так легко здаємся на любов" -признатися в цьому іноді дуже важко
але ж такі правдиві слова,супер, а я думала що зі мною?ДЯКУЮ, за цей вірш
KIT відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прошу. Для вас старався. Тільке це не вірш. В глибині роздумів утонула рима.