I
Війна… І вдарило слово шрапнеллю.
Блакитному небу так сонце пекло.
Руїнами вулиць у тиші смертельній
Гуляв чорний вітер і сіяв скрізь зло…
Жита половіли — нікому збирати.
Зерно осипалось у попіл у кров…
Ця осінь була така дивно багата.
Й гаряча… Від сліз, від гвинтівок, розмов…
І ліс сколихнувся. Осколками листя
Із зранених гілок враз бризнуло вниз.
І смерть, і життя тут так міцно сплелися.
Померти — не програш, життя — ще не приз…
Гула канонада… Далеко, де захід.
Цей відгомін бою вітрисько приніс.
І осені юній і дивно багатій
Вплелись пасма диму у золото кіс.
Гула канонада. Далеко на захід
Полинув той бій чорним круком в степи…
А вітер летів розтривоженим птахом…
А вітер кричав щось про мирні часи.
Ревіли гармати на обрії сизім.
Чорніли скелети обвуглених хат.
І мертво тяглася столочена нива.
Лелека підбитий на ниві лежав.
Він би ще злетів в небеса оті чисті,
Та сили у крилах уже не було,
Він би ще домріяв ті мрії злотисті,
А сонце чомусь так пекельно пекло.
Він би ще злетів. Але сили не було.
Товариші вже десь далеко, не тут…
І може вони вже навіки поснули.
Удаль полетіли, у вічну весну…
А може ще б’ються. Далеко, де захід
І звідки гармати так гучно ревуть…
Лелеки, лелеки, товариші — птахи,
І як ви змогли та про мене забуть?!..
Покинули в полі… Живі а чи мертві.
І як ви могли та самі відлетіть?!..
Лелеки, лелеки, верніться до мене,
Лелеки, лелеки, мене заберіть.
А я ж так вам вірив…Товариші-птахи…
Верніться лелеки, мене заберіть…
Верніться лелеки…У рай чи у пекло….
Бо пекло тепер не страшне вже мені.
Він в небо поглянув, в розстріляне небо.
І раптом заплакав росою зірниць.
І очі заплющив. І тихо полинув
Над яснії зорі, до сонця, увись.
І тільки схилився поламаний колос
На груди йому, вбитий смутком війни.
І тільки заплакало небо не вголос.
Лиш хмари укрили блідий небосхил.
II
А потім ще довго гриміли гармати
І квіти червоні на грудях цвіли.
Заснуло багато щоби вже не встати.
Заснули за щастя, за волю вони.
А потім ще довго хтось плакав тихенько
Над фото старим, що в скарбничці лежить.
І довго поля ще родили не зерня,
А кулі й гранати — листівки війни.
А потім ще довго розорені землі
Багряними маками буйно цвіли.
І линули тихо у чистому небі
Лелеки, своєї землі журавлі…
