Я хотіла пробачити,забути та тільки не змогла, та тільки не змогла пробачити цю зраду, насмішку над любов’ю. Ти хотів повернути все назад, хотів повернути чарівне світло в моїх очах,цю незабутню усмішку. Але забув лиш про одне –біль серця так швидко забути не можна і образу пробачити тобі я уже не зможу. Занадто болісна образа, занадто глибока ця рана, занадто довге це чекання. Ти хотів повернути мене. Але я інша зрозумій,не стану більше твоєю. Ти думав,що відштовхуючи мене від себе зможеш довести мені,що це не зрада,якщо не разом. Але чому ти зрозумів так пізно,що я єдина що я одна і неповторна. Але тоді,тобі було все одно,все одно ,що думала я, все одно наскільки я любила. Бо правильно навіщо тобі та,яка полюбила тебе не за щось , а всупереч усьому. Я тобі ніколи не була потрібна. Я ангелом була і ним залишусь. Я знаю ти в ангелів не віриш і в сонце, яким я стала лиш для тебе. Заради тебе я лиш шукала все найкраще в цьому світі
Але чому тоді мені завжди так боляче коли ти в черговий раз пройдеш мимо, не помічаючи навіть тих сліз,що вже затуманили мені очі. Я знаю, ти став для мене ангелом ,але ангелом,який по твоїх словах ніколи не полюбить. Але чому я знову бачу це захоплення в твоїх очах якого не було. Ти просто мій,але чому я розумію,що це далеко не кінець, якщо ти любиш і якщо я люблю тебе, і я . Але чому тоді я вірю знову в ту казку,якої по твої словах не могло і бути...
