Несу роками я тебе на крилах
і піднімаю до небесних всіх висот.
Хоча душа давно уже безсила,
та для зустрічі ще перетну,
нескінченних тисячі широт.
У світі ціннішого нічого я не маю,
за колос, який зійшов на батьківській землі,
за сонце, що з рідного порога зустрічаю.
Дарунок Бога,який неопізнаний людиною,
він залишається щей досі у тіні.
Дитинство босоноге ти моє,
тебе у вічність швидко відпустила.
І незамітно час в минуле полетів,
а я для життя, усе ще нічого не зробила.
