Коли січень залазить у душу
Тихим морозяним подихом,
Крилами малюєш стрічку в'ючу,
Немов єдиним помахом.
Гуляє холод у твоїх кишенях,
Загублені думки жене від тебе геть.
Ти хочеш чаю із малиновим варенням,
Бо й у душі вже ожеледь.
І так морозить й засипає
Сріблястим снігом берега.
Твоя душа чогось чекає,
Тебе болить твоя душа.
Січневим вітром дме у спину
Холодний подих змін.
Це не живе одну хвилину,
Це житиме мільйон віків.
І ріже так в душі провина
За те, що час не берегла.
А, може, ти була б щаслива,
Коли б обдумала слова.
Та все втекло, і лише вітер
У січні сколихне вікно.
І буде вільне одне з крісел,
Кохання в гості щоб прийшло.
Горнятко з чаєм опустіє,
Твій ангел заховає крила.
Уже 15 днів образа тліє,
І ти Його вже відпустила!