Задихаєшся від самодостатності,
Тобі так здається…
Насправді ж так мало прекрасного
Залишилось у твоїй власності…
Купаєшся у власній самотності,
Ховаєш її під ковдрою,
Вичищаєш сіллю та содою,
Але плями ці не виводяться:
Вони ж бо застарілі,
Ще гірші, ніж кров та олія…
Жонглювати, як ти, інтересами
При мені не спромігся жоден,
Тож, пардон, але,напевно, клоун –
Таки твоя пожиттєва професія!
І лише коли мить зупиняється,
І втрачає голос твій телефон,
Ти згадуєш мене…
Не бійся,я не ображаюсь,
Це не така вже й погана роль.
Краще, ніж бити посуд
Чи навчати тебе життю,
Цього разу ніякий осуд
Не вирветься з моїх уст!
Я простягну свої білі руки,
Умиті твоїми ж слізьми,
Ти скажеш: «Як добре, люба,
Що знову зі мною ти!»
Я посміхнусь і тієї ж миті
Розтану в ранковій імлі…
